0
August 17, 2019 15:32:41
Ru En Ua Select theme Select window style Print preview
Олександр Гливинський: "Найкращі Вацко та Джулай" - Face 2 Face Betting
October 14 2010

Олександр Гливинський: "Найкращі Вацко та Джулай"

Олександр Гливинський - відомий спортивний журналіст, коментатор, прес-аташе національної збірної України з футболу. Проте Олександр міг не досягнути таких висот у спортивній журналістиці, якщо б у свій час не зважився кардинально змінити своє богемне львівське життя і перебратися до Києва.

У своєму інтерв'ю відомий спортивний журналіст розповів про свої перші кроки на радіо, а згодом - на телебаченні, програму "ГОЛ!" і причини її закриття, а також поділився думками про якість вітчизняних футбольних програм.

- Розкажіть про ваші студентські роки. Чому ви вибрали сферу журналістики?

- В юні роки ця професія мене привабила. Ще у школі я пішов до школи юних журналістів при товаристві "Просвіта" та Центрі творчості дітей та юнацтва Галичини. Там я і писав свої перші статті. У 11-му класі прийняв рішення поступати на факультет журналістики Львівського національного університету.

- Як потрапили на радіо?

- Одразу після вступу я працював позаштатним кореспондентом до відділу інформації Львівського радіо. Через півроку пішов на підвищення: мене прийняли на посаду редактора відділу. Крім ведення власне новин, запровадив спортивні радіопрограми. Пригадую, що саме для радіо взяв перше інтерв’ю з Андрієм Шевченком, який у той час був ще дуже молодим, але надзвичайно впевненим у своїх силах.

У 1995 році мене запросили на радіо "Незалежність" відповідати за програмну сітку радіомовлення. Там я почав вести ранкову та денну інформаційну програму. У той же час, створив на радіо "Незалежність" аналітичну футбольну програму, в яку час від часу запрошував експертів.

Після цього перейшов на "Радіо Люкс". Там я працював у міжнародних новинах, а також займався спортивними програмами. В той час цікаву ініціативу прямих радіорепортажів з матчів футбольної вищої ліги запровадив Михайло Метревелі (теперішній заступник президента НТКУ – ТелеПростір). Живучи в Донецьку, він пропонував радіо-станціям по всій Україні прямі включення з усіх матчів чемпіонату. Особисто я передавав репортажі зі Львова: у різні міста – Сімферополь, Донецьк, Харків… Таким чином ми найоперативніше інформували наших радіослухачів про результати зіграних матчів. Пригадую, що саме завдяки цьому проекту я вперше поспілкувався по мобільному телефону, адже саме так передавався репортаж.

Під ці включення я зробив на "Радіо Люкс" футбольне шоу, в яке час від часу запрошував експертів. Саме у цій програмі у прямому ефірі вперше з’явився мій друг та колега по роботі Віктор Вацко.

Тепер приємно згадувати, що до появи Інтернету радіо виконувало свою безпосередню функцію - найбільш оперативного засобу масової інформації. Зрештою, воно й тепер має шанси конкурувати з глобальним світовим павутинням, але для цього потрібно значно більше інвестицій, ніж колись.

- За яких обставин ви потрапили до Києва?

- Мій друг Євген Глібовицький запросив мене до столиці працювати на радіо "Лідер", яке у FM діапазоні робило спробу створити першу українську "talk station". Звичайно, мені важко було залишати богемне львівське життя, зриватися з комфортного місця та перебиратися до Києва. Але Євген зумів мене переконати у тому, що потрібно рухатись до центру країни і професійно зростати.

- Як ви потрапили на телебачення?

- Співзасновниками радіо "Лідер", на якому я уже працював, були продюсери з Першого національного телеканалу. Саме у той час на державному каналі відбувалось оновлення штату. Програмі "Футбол від УТН" потрібен був ведучий. Я вирішив запропонувати представникам Першого свою кандидатуру, оскільки у мене був досвід роботи у кадрі (Олександр вів музично-розважальну програму на львівському ТБ – ТелеПростір). І так вийшло, що я їм підійшов.

Пригадую, весною 1999 року мене відправили на чвертьфінал Ліги чемпіонів у Мадрид. Для мене це був свого роду культурний шок, оскільки поїздка планувалась на кінець континенту і ще й на стадіон "Сантьяго Бернабеу". Я з дитинства слідкував за двома командами: мадридським "Реалом" та міланським "Інтером". Тому ця поїздка була для мене на вагу золота.

- Розкажіть про свій перший ефір в якості спортивного коментатора.

- Влітку 1999 року мені "під картинку" доручили коментувати матч кваліфікації Кубку УЄФА "Кривбас" — "Шамкір" (Азарбайджан). Під час коментування були допущені певні помилки й похибки - хвилювання дало про себе знати. Проте вважаю, що цей репортаж все таки можна занести мені в актив. Другий матч я коментував уже зі стадіону у парі з Олексієм Семененком. Це був поєдинок кваліфікації Ліги чемпіонів "Жальгіріс" - "Динамо", опісля - коментував обидва поєдинки київського "Динамо" з данським "Ольборгом". У другому матчі динамівці лише на заключних хвилинах вирішили долю проходу до групового турніру. Це були перші незабутні емоції, які потрібно було відповідним чином відобразити у прямому ефірі.

- Важко було переключитись з футбольних матчів та почати коментувати Олімпійські ігри?

- Важко не було, оскільки я цікавився не тільки футболом, а спортом загалом. Інколи коментував баскетбол. На Олімпійських іграх я працював і як коментатор, і як репортер. Звичайно, це були незабутні враження, адже робота справді цікава.

- Як ви готуєтесь до матчу, який вам доведеться коментувати?

- Процес підготовки полягає у постійному відстежуванні подій. Треба перечитати головні інформаційні джерела до і після чергового туру, переглянути відео. Тепер є багато сайтів, які значно полегшують роботу. Пригадую, колись усю статистику вів вручну, оскільки Інтернет не був такий доступний та популярний, як тепер.

За два дні до матчу намагаюся освіжити у пам’яті всю інформацію, передивитись статистику, перечитати інтерв’ю, прев’ю.

Все це робиться для того, щоб під час коментування додати якоїсь цікавинки у репортаж. Десятилітній досвід коментування переконує, що коментувати потрібно, перш за все, гру. І цього від нас хоче глядач. Він хоче, щоб ми коментували гру, а не розповідали йому історію, оскільки можна захопитись історією і забути про лінію гри. Тоді це вже не коментування, а дискусія на тему футболу на фоні трансляції. Такого не потрібно допускати. Потрібно у всьому знаходити золоту середину.

Зараз почали практикувати коментування матчів разом з експертами. З одного боку добре, а з іншого – їх же ніхто не вчив коментувати матчі. Так, вони знають гру з середини, під час коментування можуть звернути увагу на епізод, який коментатор і не помітить, але коментаторської школи у них немає, у нас і коментаторів, як таких, не готують. Тому професійна робота коментатора полягає і в тому, що слід пояснити людям, котрі працюють з тобою в ефірі, що потрібно чітко, лаконічно висловлювати свою думку при обговоренні відповідного епізоду.

- З ким вам найкомфортніше/найцікавіше коментувати?

- Мені цікаво працювати з Олександром Хацкевичем. Він вміє динамічного говорити, чітко охарактеризувати епізод. Також мені комфортно працювалось з Дмитром Михайленком та Олександром Головком. Вони вміють формулювати думку, роблять це лаконічно і оригінально.

- Вам важливо знаходитися в епіцентрі подій чи можете вдало коментувати зі студії?

- Звичайно, важливіше перебувати на стадіоні і вести репортаж безпосередньо з епіцентру події. Коли я коментую матч зі стадіону, дивлюсь і на поле, і на монітор. Чому? Оскільки йдуть повтори, показують крупний план гравців чи тренера. Тактичну схему краще видно з коментаторської кабіни і я вважаю це справжнім коментуванням.

Вважаю, що в Україні коментатори повинні вести репортаж тільки зі стадіону. Інколи я просто не розумію, коли телеканал не відправляє коментатора на матч, посилаючись на нестачу коштів. Інша справа – закордонні трансляції . Там на всі матчі не зашлеш нашого коментатора. Для нас це поки не по кишені. Але на центральні матчі провідних європейських чемпіонатів потрібно все таки відправляти вітчизняного коментатора і за рахунок цього підсилювати ефект присутності глядача на стадіоні. Адже коментатор - та людина, котру глядач постійно слухає і якій довіряє. Якщо ж глядач чує і бачить, що "його коментатор" працює з арени матчу, то й ступінь довіри значно вищий, особливо у час розквіту Інтернету, коли вболівальники й сам можуть знайти всю інформацію, яку вичитає для них коментатор.

- Трапляються казуси у прямому ефірі?

- Часом виникають технічні моменти. Дуже часто не спрацьовує кнопка вимкнення мікрофона, коли хочеться кашлянути. А інколи такої кнопки взагалі немає. Тоді краще не кашляти (сміється).

Пригадую, у 2000 році я коментував фінал Ліги чемпіонів "Реал" – "Валенсія". Наді мною сидів коментатор іспанського телебачення. Він так кричав, що було чути у мене в кабінці. Тоді доводилося підвищувати голос в ефірі, а іноді й пояснювати глядачам, що відбувається.

- Для вас важливо, що коментувати: матчі Ліги чемпіонів чи української Прем’єр-ліги?

- Звичайно, це важливо. Ліга чемпіонів, Кубок світу, Євро – це найкращі зразки футболу. Але без чемпіонату не буває єврокубків, тому для мене також цікаво і важливо відстежувати події в чемпіонаті.

По факту все відбувається дуже просто. Ти працюєш на каналі і він володіє правами на показ Ліги чемпіонів чи відповідного чемпіонату. Зараз я співпрацюю з холдингом "1+1", що показує футбол як на однойменному телеканалі, так і на "2+2", тому із задоволенням коментую матчі української Прем’єр-ліги.

- Хто, на ваш погляд, зараз є найкращим коментатором(ми) України?

- Вацко та Джулай.

- Чи є команди, матчі яких ви б не погодились коментувати?

- Таких команд немає. Якщо б у мене була можливість і вільний час, я б залюбки коментував й матчі української першої ліги.

- Розкажіть про програму "ГОЛ!". Чи є шанси її відродити?

- В моїй кар’єрі це був найбільш успішний проект. Нам вдалось підібрати висококласну команду журналістів, режисерів, операторів. Зараз усі футбольні оператори, які починали на "ГОЛі!", працюють на інших футбольних проектах.

5 років програма існувала і абсолютно заслужено отримала титул Найкращої спортивної програми 2007 року. Але за іронією долі так трапилось, що у 2008 році по банальній причині програма зникла з ефіру. Канал не домовився з головним спонсором - компанією "Оболонь", яка уже три роки виконувала свої спонсорські зобов’язання, і не захотів 2-3 місяці оплачувати роботу колективу. Також відзначу, що з тих грошей, що платив спонсор не більше 40% йшло на виробництво, 60% забирав собі телеканал. Також канал, окрім того, повністю забирав гроші отримані від рекламних блоків, які йшли під час ефіру програми.

У даний час продовжую вірити в те, що нова програма буде. Чи буде вона називатись "ГОЛ!" чи по-іншому – покаже час. Бажання створити класну спортивну програму мене не покидає.

- Яка футбольна програма на українському телебаченні у даний час найкраща?

- У колег поки що не все виходить. Якщо розглядати програму телеканалу "2+2" "Про Футбол", то має місце недостатньо професійний підхід в плані ведення і висвітлення подій. Але це - початок шляху і їм потрібен час для того, щоб розігнатись і набрати обертів. Мені, чесно кажучи, дуже прикро, що у веденні програми допускається стільки несерйозності. Гумор, жарт має бути, але не у такій кількості, як зараз. Хочеться досягти легкого ведення, легкої подачі інформації, але поки це більшою мірою "смішки", що межують з блюзнірством. За таких обставин ведучі не сприймаються як люди, які знаються на футболі. Може, це й не є метою, але все одно, якщо у тебе в студії три спеціалісти, то проводити "лікнеп" для себе і думати, що це буде корисно для глядачів неправильно. Глядач вмикає саме футбольну програму і хоче щось почути саме про футбол, а не навколофутбольні жарти, котрі, до того ж, нечасто є доречними. У програмі замало відео, надто багато балаканини.

Якщо говорити про "Третій тайм", то формат вибрано непогано. У цій програмі також багато місця займають жарти, не обходиться без блюзнірства. Однак ведучі – люди, котрі викликають симпатію і їхні жарти справді розважають, а не викликають відчуття обурення у дилетанстві. Принаймні, кажу про свої відчуття. Присутність Леоненка у студії – це своєрідний компроміс між самокритикою футболу і спробою аналізу ключових моментів гри людиною, котра виступала на цьому рівні. Скажу відверто, у футбольному світі "Третій тайм" не сприймають ні тренери, ні футболісти. Але з іншого боку, хто сказав, що програму повинні всі сприймати? Я думаю, що футболістів і тренерів ображає занадто легке, фамільярне ставлення до футбольних персон. Але така програма має право на існування, оскільки не можна робити тільки ікон з футбольних персонажів.

В аналітичному жанрі залишився "Футбольний уїк-енд". Зараз там працює багато людей, які працювали на "ГОЛі!" і саме їхні репортажі там найкращі. Кажу так не лише тому, що я з ними працював, а тому, що, справді, знаю їхній рівень. "Футбольний уїк-енд" мав завжди майстер-клас у виконанні "ГОЛу". Вони повторювали майже все із того, що у свій час робили ми: змінювались відповідно до нас і по нашому шаблону працювали. Зараз вони залишилися самі і неприємно бачити, як ведучий занадто багато собі дозволяє в ефірі: іншими словами переоцінює своє значення у процесі. Йому хотілось би побажати сприймати себе адекватніше у просторі і часі. Адже ведучий у тому форматі, в якому він працює, не той, хто може собі дозволити просторікувати про футбол, кидати зневажливі фрази у бік певних людей. Критикувати треба і звинувачувати при необхідності можна, але аргументовано. Свої думки і погляди завжди треба підкріплювати аргументами. Тоді є шанс стати експертом, думці якого глядач довірятиме. Коли ж людина дозволяє собі демонстрацію типу "я вам зараз всім пороздаю епітетів і навішаю ярликів", то перетворюється з ведучого авторитетної програми на прокламіста, думки якого відповідно й сприймаються я к пропаганда. Аудиторія не дозволяє такого ставлення до себе. Якщо ти вважаєш, що можеш оцінювати футбольні події з високо піднятим носом – то ти уже у медіатруні. Тому його і не сприймають у футбольному світі як спеціаліста.

- Матчі за участю яких команд вам коментувати найцікавіше?

- Цікаво і, навіть би сказав, почесно коментувати матчі команд, які перебувають нагорі турнірної таблиці української Прем’єр-ліги. Ці команди грають у цікавіший футбол. У даний час у мене є змога на "1+1" і на "2+2" коментувати домашні матчі і Металіста, і Динамо, і Дніпра. До цих поєдинків ставлюся з піднесенням. Для мене це - завжди певного роду інтрига.

- Чого не вистачає українським коментаторам?

- Не вистачає професійної освіти, експресії, лексикону. Все банально просто. Звороти нецікаві, примітивні. Тут у приклад можна поставити російських коментаторів, яких, справді, приємно слухати. Потрібно динамічніше коментувати.

Не вистачає школи коментаторів. Якщо була б можливість робити тренінги, семінари, майстер-класи то, звичайно, тоді б рівень зростав. Канали не вважають це за потрібне, але у той же час хочуть мати кваліфікованих коментаторів.

- Як ви ставитесь до Савіка Шустера у якості спортивного коментатора?

- Савік Шустер - не коментатор, однозначно. Савік любить футбол, знається на футболі. Йому для того, щоб коментувати потрібно мати експресію, володіти вмінням коментувати саме гру. Крім того, знати, коли чітко і лаконічно висловити свою думку. Потрібно просто вміти ганяти м’яч. Він, на жаль, цього не вміє. Це не його.

- Важко зберігати нейтралітет до симпатизуючої команди під час коментування?

- Це не важко, але потім все одно звинувачують у тому, що ти вболіваєш за одну команду більше, ніж за іншу. Я стараюсь піднесено коментувати атаку кожної з команд. Атака це завжди загострення - привід підвищувати тембр та більш експресивно коментувати.

Часто хибне враження про симпатію коментатора складається саме через те, що одна команда атакує більше за іншу.

- Який матч чи трансляція у вашому коментуванні вам найбільше запам’яталась?

- Незабутні матчі "Динамо" - "Ольборг" та "Динамо" - "Реал". Також пригадую драматичний поєдинок збірної України з командою Словенії.

Ще хочу виділити цікавий, насичений поєдинок Чемпіонату світу 2006 року Німеччина – Аргентина, який по пенальті виграли німці.

- Прокоментуйте ситуацію з компанією "Поверхность ТВ".

- Наскільки я знаю, там практично весь колектив уже розійшовся через те, що власник не зміг оплачувати зарплату і, відповідно, згорнув виробництво. У свій час на "Поверхности" були усі провідні чемпіонати і, звичайно, прикро, що все закінчилось таким чином, оскільки за час існування вищезазначеної компанії в Україні збільшилось число якісних журналістів та коментаторів, а зараз люди фактично залишились без роботи.

- Що для вас значить статуетка "Телетріумфу"?

- Це висока і приємна оцінка нашої роботи. У 2006 році ми отримали статуетку за "Богатирські ігри", а у 2007-му програму "ГОЛ!" визнали найкращою спортивною програмою року. Звичайно, я радий з того, що зміг досягнути таких висот у галузі телебачення, адже саме на ТБ рівень амбіцій і честолюбства зашкалює. Саме тому завжди потрібно старатись бути найкращим, а не посереднім та сірим і підкорювати все нові й нові вершини.

- Якщо б вам довелось вибирати: працювати прес-аташе у збірній чи коментувати матчі? Щоб ви обрали?

- Обрав би роботу в якості коментатора. Звичайно, працювати у національній команді України – це честь і престиж, але я усвідомлюю той факт, що вічно займати цю посаду не буду. Зараз мені вдається поєднувати, але робота журналіста й коментатора для мене більше значить, ніж прес-аташе. Водночас те, що відбувається зі мною зараз – це нове й особливе. Адже я працюю на команду, і не просту, а головну команду країни. Ії інтереси – на першому місці, тож на даний момент саме ця робота - головна.

- За кого вболіваєте в чемпіонаті України?

- Мені симпатична гра "Карпат", "Дніпра" і "Металіста". Я хочу, щоб вони все ж таки розірвали ланцюг, яких розділяє двійку команд-учасників Ліги чемпіонів і решту. Хочеться, щоб ці команди прогресували.

За "Карпати" вболіваю завжди, але саме зараз приємно усвідомлювати, що львів‘яни демонструють яскраву змістовну гру. І цій команді потрібен розвиток, потрібно, щоби команда ставала сильнішою у тактичному плані. Зараз вони грають на різних фронтах і їм важливо адаптуватись до цього відчуття. Необхідно, щоби була якісна ротацію складу. Зрештою, вірю, що ще цього року "Карпати" не раз нас здивують!

www.megastock.ru
RSS
© Voon Development Team 2000 - Contact us: info@voon.ru